Декларація про врегулювання стосовно Німеччини

Східнонімецьке суспільство прагнуло до якнайшвидшого об'єднання. Згідно з результатами опитування громадської думки, проведеного на початку лютого 1990 p., за возз'єднання в цей час висловилося 75% східних німців, що перевищило аналогічний показник за листопад 1989 р. на 27%. У січні 1990 р. в НДР з'явилися нові партії: Німецький суспільний союз (НСС), що за своїми програмними засадами стояв близько до баварського ХСС, а також східнонімецька ВДП. Першою формою участі незалежних політичних угруповань у вирішенні питань державного устрою і влади були засідання "круглого столу", що розпочалися 7 грудня 1989 р. На завершення засідань, 28 січня 1990 p., було вирішено провести 18 березня 1990 р. загальні вільні вибори до Народної палати НДР. За тиждень після цього здійснено реконструкцію уряду Г. Модрова, до складу якого увійшло восьмеро представників опозиційних угруповань.

Коротка виборна кампанія характеризувалася змаганням різних політичних сил, що проходило на тлі напруженої суспільної ситуації. її особливістю стала заангажованість великих західнонімецьких партій щодо своїх політичних союзників із НДР. Г. Коль після певних вагань підтримав східнонімецький ХДС, який разом із Німецьким суспільним союзом і Демократичним проривом утворив виборний "Альянс за Німеччину". Ліберальні партії за підтримки західнонімецької ВДП утворили на виборах "Альянс вільних демократів". Природними союзниками були східна і західна соціал-демократичні партії. Нові ліві та екологічні угруповання створили формування під назвою "Союз 90". У виборах 18 березня 1990 р. за незвичайно активної участі виборців (93,5%) найбільшого успіху досяг "Альянс за Німеччину", який отримав 48,05% голосів, СДПН ~ 21,8%, ПДС - 16,3%, "Альянс вільних демократів" - 5,3%. "Союз 90" здобув лише 2,9% голосів. Таким чином, громадянські групи, які започаткували масовий рух за демократичні перетворення в НДР, почали втрачати вплив у суспільстві.

12 квітня був сформований уряд НДР, що спирався на велику коаліцію партій та угруповань, які увійшли до Народної палати, за винятком "Союзу 90" та ПДС. Уряд очолив голова східнонімецького ХДС Лотар де Мезьєр. Від того моменту вся політична діяльність у НДР була спрямована на об'єднання обох німецьких держав. На передній план тим часом висунулися економічні проблеми, які переживала НДР і які вимагали радикальних заходів. Господарство Східної Німеччини перебувало в стані глибокої кризи і потребувало негайних фінансових ін'єкцій у величезних обсягах, щоб запобігти економічній катастрофі. Тож першочерговим завданням обох урядів стало визначення принципів об'єднання господарських організмів обох держав. 18 травня 1990 р. міністри фінансів підписали відповідний договір, згідно з яким 1 липня того року набрав чинності валютний і соціальний союз між ФРН і НДР. Найбільш контраверсійним питанням виявився курс, за яким мав здійснюватися обмін марки НДР на дойчмарку ФРН. Врешті, всупереч спротиву Федерального банку, установлено, що валютне об'єднання повинно відбуватись у співвідношенні 1:1. Ця засада була дуже вигідною для східнонімецького населення і крайньо коштовною для казни ФРН. За таким курсом обмінювалися всі грошові суми, включно з банківськими депозитами, що не перевищували 4 тис. східних марок. Метою установлення такої пропорції, яка не відповідала дійсній вартості східної марки, було здобуття прихильності населення НДР і стримування його відпливу на Захід. Заробітна платня, пенсії, орендна плата і банківські вклади понад 4 тис. марок перераховувались у співвідношенні дві східнонімецькі марки за одну західну.

Поряд із переговорами про створення економічного та валютного союзу навесні 1990 р. головною темою дискусій стало питання майбутньої конституції. Як свідчили результати опитування громадської думки, опубліковані наприкінці лютого, більшість західних (89,9%) і східних німців (84,1%) виступали за прийняття Основного закону ФРН як загально-німецької конституції. Після виборів до Народної палати 18 березня 1990 р. і це питання було політично вирішено. При уряді ФРН діяв спеціальний комітет "Німецька єдність", основна робоча група якого займалась опрацюванням питань державних структур і суспільного порядку майбутньої об'єднаної держави. На засіданні комітету 6 квітня йшлося про необхідність підготовки закону про запровадження федерального права у НДР. Але саме прийняття рішення відбулося в Народній палаті. В специфічній атмосфері усвідомлення неминучості ліквідації східнонімецької держави вона 23 липня ухвалила відродити традиційні союзні німецькі землі: Бранденбург, Мекленбурґ-Форпоммерн, Саксонію, Саксонію-Анґальт і Тюрінгію. Після об'єднання приєднався шостий край - Берлін. 23 серпня 1990 р. східнонімецький парламент більшістю голосів (294 проти 62) ухвалив закон про вступ НДР до ФРН на основі положень західнонімецької конституції, що означало ліквідацію державного устрою НДР і поширення на її території законодавства ФРН.

Однак окрім внутрішньо-німецьких процесів, які розвивались у напрямі об'єднання, існував ще важливий зовнішньополітичний аспект, суть якого полягала у відповідальності чотирьох великих держав-переможниць у Другій світовій війні за Німеччину як цілість. 5 травня 1990 р. в Бонні відбулося перше засідання так званої конференції "2+4", тобто міністрів закордонних справ двох німецьких держав і чотирьох великих держав. Наступні зустрічі пройшли в червні у Берліні, в липні за участю міністра закордонних справ Польщі в Парижі і востаннє, на початку вересня, у Москві. В ході зустрічей великі держави підтвердили право німецького народу на самовизначення. Важливе значення для остаточного рішення мала згода радянського керівництва на те, щоби справу приналежності країни до військових та економічних блоків передати на розгляд керівництва об'єднаної Німеччини. На заключному засіданні конференції "2+4" у Москві 12 вересня 1990 р. підписано "Договір про остаточне врегулювання стосовно Німеччини". В ньому зазначалося, що об'єднана Німеччина не має територіальних претензій до інших держав і не висуватиме їх також у майбутньому. Впродовж 3-4 років чисельність німецьких військ мала бути скорочена до 370 тис. осіб. Передбачалося, що радянські війська будуть виведені з Німеччини до кінця 1994 р. До моменту їх виведення на території НДР могли дислокуватися лише німецькі війська, що не належали до НАТО. Головний сенс договору полягав у відновленні німецької єдності і повного суверенітету Німеччини у її внутрішніх і зовнішніх справах.

24 серпня Бундестаг підтримав рішення Народної палати про приєднання НДР до ФРН і схвалив закон про загально-німецькі вибори, які були призначені на 2 грудня 1990 р. Представники урядів НДР і ФРН 31 серпня підписали обширний договір про об'єднання обох держав. Договір передбачав, між іншим, входження НДР до Федеративної республіки 3 жовтня 1990 р., утворення з 23 дільниць Західного та Східного Берліну нової федеральної землі - Берліна, прийняття новими федеральними землями Основного закону і права Європейських співтовариств.

Міністри закордонних справ Великої Британії, Франції, США та СРСР 1 жовтня 1990 р. опублікували в Нью-Йорку декларацію, згідно з якою "Договір про остаточне врегулювання стосовно Німеччини" в частині, що стосувалася прав та відповідальності чотирьох великих держав, набрав чинності 3 жовтня 1990 р. Нью-Йоркську декларацію підписали також і міністри закордонних справ німецьких держав, які потім взяли її до відома. Нова німецька держава, яка зберегла назву Федеративна республіка Німеччина, отримала повний суверенітет у день свого об'єднання - 3 жовтня 1990 р.